Питання відповідь

У Законі України «Про відходи» від 5 березня 1998 року № 187/98-ВР (далі — ЗУ «Про відходи»), зокрема у статті 17, зазначається, що на суб’єктів господарювання покладено обов’язок здійснення контролю за станом місць розміщення відходів.

На кожне місце зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються інформація про відходи.

Наказом Мінприроди України № 12 від 14 січня 99 року затверджено Інструкцію про зміст і складання паспорта місць видалення відходів. До місць видалення відходів прирівнюються також місця довгострокового (понад 2 роки) зберігання відходів.

Статтею 33 ЗУ «Про відходи» визначено загальні вимоги щодо видалення та зберігання відходів. Видалення та зберігання відходів повинно здійснюватися відповідно до вимог екологічної безпеки, способами, що забезпечують їх максимальне використання. Враховуючи той факт, що законодавчо не затверджено форми паспорта місць тимчасового зберігання відходів на території підприємства до передачі їх спеціалізованим організаціям, раджу вам використовувати спрощену форму паспорта залежно від характеристики відходу (додаток Б ДСТУ 4462.3.01:2006).

Потрібно передбачити періодичний контроль за цими місцями. Таким чином, ви виконаєте одну із основних вимог контролюючого органу щодо моніторингу місць утворення, зберігання та видалення відходів (ст. 29 ЗУ «Про відходи»).

Вимоги щодо поводження з відходами, а також, вимоги до тари детально викладено в ДСТУ 4462.3.01:2006 (розділ 7.2 «Зберігання відходів на території підприємства»).

Усі небезпечні відходи за ступенем їх впливу на навколишнє середовище та на життя і здоров’я людини поділяються на чотири класи. Операції поводження з небезпечними відходами підлягають ліцензуванню.

Статтею 34 ЗУ «Про відходи» визначено, що ліцензуванню не підлягає зберігання (накопичення) суб’єктом господарювання утворених ним небезпечних відходів, якщо протягом року з дня утворення небезпечні відходи передаються суб’єктам господарювання, що мають ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами.

Вказана норма кореспондується із пунктом 14 статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 2 березня 2015 року № 222-VIII. Крім цього, потрібно зазначити, що суб’єкти господарювання, які здійснюють тимчасове розміщення (зберігання) відходів, в тому числі небезпечних (акумулятори, шини, люмінесцентні лампи) до їх передачі на утилізацію та захоронення, з 1 січня 2013 року не є платниками екологічного податку, але за умови наявності у них договору з спеціалізованими підприємствами на здійснення операцій з небезпечними відходами.

Отже, всі небезпечні відходи можуть тимчасово зберігатися на території підприємства до одного року (твердження про два роки для малонебезпечних відходів є помилковим).

Будь-який суб’єкт господарювання не може здійснювати первинний облік відходів без їх відповідної класифікації згідно з ДСТУ 3910-99 та ДК 005-96, без визначення класу небезпеки.

Процедура паспортизації відходів здійснюється згідно зі статтею 39 ЗУ «Про відходи» та відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів» від 1 листопада 1999 року № 2034 (далі — Порядок № 2034). Згідно з абзацом 1 пункту 9 Порядку № 2034 паспортизація відходів ведеться підприємствами з метою їх вичерпної ідентифікації та визначення оптимальних шляхів поводження з ними.

Має йтися про умови зберігання (накопичення) суб’єктом господарювання утворених ним небезпечних відходів на території підприємства.

Статтею 34 ЗУ «Про відходи» визначено, що суб’єкти господарювання звільняються від отримання ліцензій на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами, якщо вони протягом року з дня утворення передаються спеціалізованим підприємствам, що мають ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами.

Вимоги до операцій поводження з відходами визначені в розділі 7 ДСТУ 4462.3.01:2006.

Жодним нормативним документом не регламентована стала кількість інженерів з охорони НПС, яка має бути на підприємстві.

Потрібна кількість інженерно-технічних працівників визначається залежно від кількості основних працівників, фінансового стану підприємства, особливостей виробництва та інших чинників.

Залежно від поставлених завдань у певний період часу кількість ІТР може змінюватися.

Правила видалення зелених насаджень визначено Порядком
видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2006 року № 1045.
Особливості знесення зелених насаджень при будівництві об’єктів врегульовано статтею 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (далі — ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Видалення зелених насаджень на підставі одного з документів, визначених частиною першою статті 34 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», до прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів не потребує прийняття рішення компетентним органом.

Статтею 34 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено:
1. Замовник має право виконувати будівельні роботи після:
подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю – щодо об’єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об’єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об’єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Форму повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначає Кабінет Міністрів України.

Вимоги щодо експлуатації установок очистки газу (далі ГОУ), у тому числі й щодо їх паспортів, регламентовано Правилами технічної експлуатації установок очистки газу, затвердженими наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 6 лютого 2009 року № 52 (далі — Правила).

Змінами до вказаних Правил, затвердженими наказом Міністерства екології та природних ресурсів України, розділ VІ Правил, який передбачав реєстрацію паспортів ГОУ, виключено.

На сьогодні пунктом 2.2.5 Правил передбачено, що суб’єкт господарювання зобов’язаний розробити паспорт на кожну ГОУ, зразок якого наведено у додатку 3 до цих Правил. При цьому наведена форма паспорта також не передбачає його узгодження та реєстрації.

Загальні вимоги поводження з відходами регламентовано Законом України «Про відходи» від 5 березня 1998 року № 187/98-ВР. Зокрема, статтею 17 вказаного закону передбачені обов’язки суб’єктів господарювання у сфері поводження з відходами. При цьому зазначена стаття зобов’язує суб’єктів господарювання реалізовувати обов’язки у сфері поводження з відходами відповідно до нормативно-правових актів. Спеціальні нормативно-правові акти, які б регламентували поводження з відходами, відсутні.

На сьогодні наявні ДСТУ 3911–99 «Виявлення відходів і подання інформаційних даних про відходи» та ДСТУ 4462.3.01:2006 «Поводження з відходами. Порядок здійснення операцій». Проте вказані стандарти містять загальні вимоги і не регламентують питання, які були викладені в ДСанПін 2.2.7.029–99.

На практиці спеціалізовані організації, які надають послуги щодо розроблення документації у сфері поводження з відходами, використовують положення ДСанПін 2.2.7.029–99.

Також відсутність нормативно-правового регулювання (механізму, способу) реалізації обов’язків суб’єктів у сфері поводження з відходами виключає їхню відповідальність за недотримання таких обов’язків.

Законодавчо поняття «ліміти якості зливових вод» не визначено. Водним кодексом України визначено поняття «гранично допустимий скид» (ГДС) речовин — маса речовини у зворотній воді, що є максимально допустимою для відведення за встановленим режимом даного пункту водного об’єкта за одиницю часу. Порядок розробки та затвердження гранично допустимих скидів (ГДС) речовин у водні об’єкти із зворотними водами затверджено Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України «Про затвердження Інструкції про порядок розробки та затвердження гранично допустимих скидів (ГДС) речовин у водні об’єкти із зворотними водами» від 15 грудня 1994 року № 116. Отже, забруднюючі речовини потрапляють у водні об’єкти разом із водою зворотною.

Вода зворотна — вода, що повертається за допомогою технічних споруд і засобів з господарської ланки кругообігу води в його природні ланки у вигляді стічної, шахтної, кар’єрної чи дренажної води.

Вода стічна — вода, що утворилася в процесі господарсько-побутової і виробничої діяльності (крім шахтної, кар’єрної і дренажної води), а також відведена з забудованої території, на якій вона утворилася внаслідок випадання атмосферних опадів.

Величини ГДС визначаються як добуток максимальної годинної витрати зворотних вод q’, куб. м/год на допустиму концентрацію забруднюючої речовини Сгдс, г/куб. м. При розрахунку умов скиду зворотних вод спочатку визначається значення Сгдс, що забезпечує нормативну якість води в контрольних створах. ГДС за формулою

ГДС=q’С

гдс

Отже, до показників, що контролюються, входять:

а) витрата зворотних вод (куб. м/год.) та концентрації нормованих речовин (мг/л) і показники властивостей зворотних вод на скиді у водний об’єкт, контроль яких здійснюється шляхом порівняння виміряних показників із відповідними однойменними встановленими показниками відповідними ГДС).

б) скид (маса) нормованих речовин із зворотними водами (г/год.), контроль якого здійснюється шляхом порівняння його розрахункових значень (на основі виміряних показників витрат зворотних вод і концентрацій в них речовин) із встановленими фактичними показниками ГДС відповідних речовин.

Частота контролю встановлюється дозволом на спецводокористування.

Вентиляцією називають регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення забрудненого повітря і подачу на місце видаленого свіжого повітря.

Вентиляційне обладнання, що об’єднується в один агрегат (для видалення або подачі повітря) має назву вентиляційного устаткування.

Потрібно враховувати наступне:

усе залежить від схеми організації системи витяжної вентиляції;

вентиляція застосовується для примусового видалення забруднюючих речовин від джерел їх утворення;

від вентиляторів через систему трубопроводів забруднюючі речовини відводяться з приміщень.

Отже, сама вентиляція не є джерелом викидів. При проведенні інвентаризації враховується режим роботи обладнання, що находить відображення у матеріалах Інвентаризації.

За відсутність на підприємстві реєстрових карт об’єкта утворення відходів передбачена відповідальність згідно зі статтею 42 Закону України «Про відходи» та ст. 82 КУпАП.

Розмір адміністративних санкцій, згідно зі статтею 82 КУпАП, за порушення вимог щодо поводження з відходами під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення або захоронення (відсутність на підприємстві реєстрових карт об’єкта утворення відходів) тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, і на посадових осіб, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності — від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п. 3 Порядку, його дія поширюється на таких суб’єктів господарювання всіх форм власності:

• суб’єкти, що виробляють або ввозять на територію України для вільного використання мастила (оливи), внаслідок використання яких утворюються відпрацьовані мастила (оливи);
• суб’єкти, що провадять діяльність зі збирання, перевезення, зберігання, оброблення (перероблення), утилізації та/або знешкодження відпрацьованих мастил (олив);
• суб’єкти, у процесі діяльності яких на території України утворюються відпрацьовані мастила (оливи);
• суб’єкти, які надають послуги з промислової заміни мастил (олив);
• суб’єкти, які здійснюють заміну мастил (олив) у транспортних засобах у пунктах заміни мастил (олив).

При цьому, кожен із вказаних суб’єктів має своє коло повноважень, визначене Порядком.

Порядок складання звітності за формою No 7–ГР (підземні води) (річна) «Звітний баланс використання підземних вод за 20____ рік» (далі — форма 7–ГР) регламентується Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 14 березня 2016 р. № 97.

Відповідно до п. 2 Інструкції, форму 7–ГР до 20 січня наступного за звітним року до Держгеонадр подають користувачі надр, визначені статтею 13 Кодексу України про надра, що здійснюють користування надрами на підставі та в межах ділянки (родовища) надр, визначеної (визначеного) спеціальним дозволом на користування надрами (далі — користувачі надр).

Форма 7–ГР подається в паперовому та електронному вигляді.

Дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря видаються юридичним чи фізичним особам, які експлуатують стаціонарні джерела. Отже, якщо на полігонах ТПВ, кар’єрах, де проводиться рекультивація будівельними відходами, є стаціонарні джерела викидів, отримання Дозволу обов’язкове.

Передплатники журналу можуть поставити своє запитання у розділі «Запитання-відповіді»

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р. № 2707-XII (далі — ЗУ «Про охорону атмосферного повітря») особи, винні у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади, несуть відповідальність відповідно до закону.

Статтею 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. № 1264-XII (далі — ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища») передбачено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою установлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну й кримінальну відповідальність.

Згідно зі ст. 78 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУаП) викид забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноваженого органу виконавчої влади або недодержання вимог, передбачених наданим дозволом, інші порушення порядку здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря або перевищення технологічних нормативів допустимого викиду забруднюючих речовин та нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел під час експлуатації технологічного устаткування, споруд і об’єктів — тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Кримінальним Кодексом України (далі — ККУ) окремо виділено ст. 241 «Забруднення атмосферного повітря», згідно з якою забруднення або інша зміна природних властивостей атмосферного повітря шкідливими для життя, здоров’я людей або для довкілля речовинами, відходами або іншими матеріалами промислового чи іншого виробництва внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля — караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на той самий строк або без такого.

Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки — караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

При цьому слід зазначити, що застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Відповідно до ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», ЗУ «Про охорону атмосферного повітря», підпункту 12-1 пункту 4 «Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України» затверджено Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі у результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Саме згідно з нею й відбувається розрахунок відшкодування збитків, що заподіяні державі в результаті викидів забруднюючих речовин, на які відсутній дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, включаючи окремі забруднюючі речовини, викиди яких підлягають регулюванню відповідно до законодавства.

Аналізуючи норми Податкового Кодексу України (далі—ПКУ), можна дійти висновку, що платником екологічного податку є той суб’єкт господарювання, діяльність якого призводить до фактичного виникнення об’єктів оподаткування (у цьому разі — обсяг та види забруднюючих речовин, які викидають в атмосферне повітря стаціонарні джерела). Податківці неодноразово наголошували на тому, що суб’єкти господарювання нараховують і сплачують до бюджету екоподаток з огляду на фактичні обсяги викидів, які підприємство визначає самостійно.

Провести розрахунок обсягів викидів забруднюючих речовини в атмосферне повітря можливо у такий спосіб:

• за параметрами джерела викиду (джерела утворення), зафіксованими у відповідній документації суб’єкта господарювання (питомі викиди (показники емісії), дані державних статистичних спостережень з охорони атмосферного повітря);
• за методиками для розрахунків маси викидів забруднюючих речовин за час роботи джерела.

Зверніть увагу, що, відповідно до п. 250.12 ПКУ, для перевірки правильності визначення платниками податку фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення податківці можуть або «повірити вам на слово», або звернутися до екологів, щоб перевірити ваші розрахунки.

Відповідно до наказу Мінприроди України «Про затвердження Порядку визначення величин фонових концентрацій забруднювальних речовин в атмосферному повітрі» від 30 липня 2001 р. № 286 зі змінами від 20 січня 2017 р., величини фонових концентрацій за результатами спостережень на стаціонарних постах у містах визначають і установлюють гідрометеорологічні організації ДСНС та узгоджують їх із відповідними територіальними органами Держпродспоживслужби.

Визначення величин фонових концентрації розрахунковим методом та їх установлення здійснює Департамент екології та природних ресурсів за погодженням із територіальними органами Держпродспоживслужби.

Згідно з п. 2.2.6 Правил технічної експлуатації установок очистки газу, затверджених наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 06 лютого 2009 р. № 52, перевірку на відповідність фактичних параметрів роботи ГОУ проектним показникам слід проводити двічі на рік для забруднюючих речовин I-II класів небезпеки, що підлягають очищенню, один раз на рік — для забруднюючих речовин III-IV класів небезпеки, що підлягають очищенню. Якщо клас небезпеки забруднюючих речовин не визначено, перевірка відповідності фактичних параметрів роботи ГОУ проектним показникам здійснюється з періодичністю, установленою для забруднюючих речовин I-II класів небезпеки.

Вимоги щодо первинного обліку відходів передбачають стаття 17 Закону України «Про відходи» від 5 березня 1998 року № 187/98-ВР та Інструкція щодо заповнення типової форми первинної облікової доку ментації № 1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари» (далі — Типова форма № 1-ВТ), затверджена наказом Мінприроди України від 7 липня 2008 року № 342 (далі — Інструкція).

Первинний облік за Типовою формою № 1-ВТ та Інструкцією, затвердженими цим наказом, здійснюють юридичні особи всіх форм власності, видів економічної діяльності та організаційно-правових форм господарювання, фізичні особи — підприємці, під час діяльності яких утворюються відходи та використовуються пакувальні матеріали й тара.

Запровадження Типової форми № 1-ВТ на підприємстві може здійснюватися за наказом керівника чи технічного директора або за письмовим розпорядженням начальника цеху (відділення, дільниці, іншого підрозділу) чи керівника відповідної служби підприємства (зразок наказу наведено в додатку 1 до Інструкції).

Облік відходів й упаковки за Типовою формою № 1-ВТ рекомендують проводити на паперових або електронних носіях за кожним технологічним процесом, окремою операцією, одиницею устаткування, де утворюються відходи й використовується тара та упаковка, про що зазначено в самій формі (якщо уважно подивитися).

Процедуру оцінку впливу на довкілля (ОВД) запроваджено у 2017 році з метою наближення до європейських стандартів, а саме контролю ступеня забруднення навколишнього середовища та забезпечення права громадян на безпечне довкілля.

Чи підлягає діяльність під процедуру ОВД?

Закон про оцінку впливу на довкілля передбачає перелік видів господарської діяльності, які в обов’язковому порядку мають провести оцінку впливу на довкілля та отримати висновок.

Даний перелік розподілено на дві групи.

До першої групи відносяться наступні категорії виробництв: нафтопереробні та газопереробні заводи; ТЕС, ТЕЦ; установки для виробництва або збагачення ядерного палива, установки для захоронення радіоактивних відходів; чорна та кольорова металургія; споруди із переробки азбесту; хімічне виробництво(в тому числі виробництво основних хімічних речовин, хімічно-біологічне, біотехнічне, фармацевтичне виробництво з використанням хімічних або біологічних процесів, виробництво засобів захисту рослин, регуляторів росту рослин, мінеральних добрив, полімерних і полімервмісних матеріалів, лаків, фарб, еластомерів, пероксидів та інших хімічних речовин; виробництво та зберігання наноматеріалів потужністю понад 10 тонн на рік) будівництво аеропортів, автомагістралей, гідротехнічних споруд портів, тощо.

Для видів діяльності, що належать до першої групи, проводить ОВД та надає висновок з ОВД Міністерство екології та природних ресурсів. Для об’єктів цієї категорії необхідно буде також проводити оцінку транскордонного впливу.

До другої групи відносяться об’єкти: глибоке буріння; категорії сільського господарства; видобувна промисловість; енергетична промисловість; виробництво та обробка металу; переробка мінеральної сировини; категорії харчової промисловості, тощо, висновки Оцінки впливу на довкілля для яких будуть видавати місцеві територіальні органи.

Розпочинати будь-яку з цих видів діяльності без оцінки впливу на довкілля заборонено!

Процедура оцінки впливу на довкілля передбачає раннє та широке залучення громадськості.

Про наміри розпочати планову діяльність, яка може мати потенційний вплив на довкілля, компанія заявляє у Повідомленні про плановану діяльність , з якого заінтересовані сторони дізнаються, хто, що і де планує будувати, які потенційні впливи діяльності на довкілля та обсяг і деталізацію звіту з ОВД. Вже на цьому етапі протягом 20 днів з моменту оприлюднення повідомлення громадськість може висловити свої зауваження чи пропозиції. Коментарі можуть бути як враховані, так і відхилені, але з обґрунтуванням.

Підготувавши Звіт з ОВД, компанія подає оголошення про початок громадського обговорення звіту з ОВД. Компанія повинна забезпечити доступність звіту для громадськості, розмістивши фізичні копії документу у приміщенні обласного департаменту екології, у власному офісі та інших загальнодоступних місцях.

З дня оприлюднення оголошення та звіту з ОВД, розпочинається громадське обговорення й триває воно від 25 до 35 робочих днів. Громадське обговорення відбувається у формі громадських слухань та у формі збору письмових коментарів.

Громадські слухання проводить Мінприроди (або найманий організатор), й про них громадськість зможе дізнатися з Єдиного реєстру ОВД, преси або дошки оголошень в приміщенні органу місцевого самоврядування. Під час громадських слухань буде проінформовано про планову діяльність, її наслідки, надано відповіді на запитання від громадськості, а також зібрано письмові зауваження чи пропозиції. Брати участь у громадських слухання можуть буть-які представники громадськості.

Усі зауваження, отримані від громадськості, як ті, що надавалися письмово, так і в процесі громадських слухань, обов’язково розглянуться у Мінприроди та будуть враховані або обґрунтовано відхилені. У звіті про громадське обговорення Мінприроди надасть протокол громадських слухань, копії зауважень та пропозицій та таблицю їх врахування.

Публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена суб’єктами владних повноважень або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень.

Як подати запит

Запит на інформацію подається фізичною або юридичною особою, об’єднанням громадян усно чи письмово під час особистого прийому або поштою, електронною поштою, або телефоном. Запит на інформацію подається у довільній формі. Для подання письмового запиту можна скористатися зразком запиту.

Запит на інформацію повинен містити:

• прізвище, ім’я, по батькові (найменування) запитувача, поштову адресу, адресу електронної пошти або телефонний номер (якщо такий є);
• загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит (якщо запитувачу це відомо);підпис і дату (за умови подання письмового запиту).

Якщо з поважних причин Ви не можете подати письмовий запит, його оформлює співробітник приймальні громадян Міністерства із зазначенням прізвища, імені, по батькові, контактного телефону та надає копію запиту особі, яка його подала.

Терміни

Інформація, необхідна для захисту життя чи свободи особи або інформація щодо стану навколишнього природного середовища, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних ситуацій, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян – відповідь надається протягом 48 годин з дня отримання запиту.

Якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду запиту може бути продовжено до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку запитувачу повідомляється в письмовій формі не пізніше 5 робочих днів з дня надходження запиту

Куди подавати запит

На поштову адресу: 03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 35

На електронну адресу: zapyt@menr.gov.ua

Факсом: 044 206-31-39

Телефоном: 044 206-33-02

Запит може бути поданий безпосередньо до Управління комунікацій та зв’язків з громадськістю щодня з 9:00 до 18:00, у п’ятницю з 9:00 до 16:45, кім. № 102 Мінприроди, крім вихідних та святкових днів.

Оцінка впливу на довкілля (ОВД) – це процедура виявлення характеру, інтенсивності і ступеня небезпеки будь-якого виду планованої господарської діяльності на стан довкілля і здоров’я населення.

Оцінка впливу на довкілля передбачає:

• підготовку суб’єктом господарювання звіту з оцінки впливу на довкілля;
• проведення громадського обговорення;
• аналіз уповноваженим органом інформації, наданої у звіті, будь-якої додаткової інформації;
• надання уповноваженим органом мотивованого висновку з оцінки впливу на довкілля;
• врахування висновку з оцінки впливу на довкілля у рішенні про провадження планованої діяльності.

Реєстр ОВД – це платформа, яка збирає усі дані щодо оцінки впливу на довкілля. Реєстр дозволяє ознайомитися з процесом та результатами перевірки підприємств, а також дізнатися про повний хід процедури ОВД щодо певного підприємства.